|
|
Два повчальні тріолети
Про смерть не забувай, мій друже!
Поки не змеркло ще життя
Пошли до Батька каяття...
Про смерть не забувай, мій друже!
На інших не надійся дуже:
Так можеш впасти в забуття...
Про неї пам'ятай все, друже,
Поки не змеркло ще життя!
* * *
Спокусу треба впізнавати:
Вона принадна і лиха,
Від Абсолюту відпиха.
Спокусу треба впізнавати,
Щоби гріха рабом не стати,
І щоб яснів душі стихар...
Її потрібно впізнавати:
Вона принадна і лиха.
ЗЕРНЯТКА ВІРИ
(РУБАЇ)
1.Чимдуж втіка життя, мов той пісок
Крізь пальці… Прагне серце до зірок
І часто ударяється об землю…
Аж хочеться прийти знов до казок.
2. Господь навчає дихати мене
На цій долині сліз, де смерть жене
І дідько із гріхами у кишенях…
Та пам’ятаю : щастя лиш одне.
3. Великий подвиг до висот іти!
Сказати собі можу: це не ти,
Бо тону у гріховнім баговинні…
Однак горнусь до Царства Доброти.
4. До молоді у школу я спішу,
Хоча вона дарує регіт, шум..
Їм хочу розказати про Христа…
Бо це, наприклад, краще від ушу.
5. Розпуста, наркоманія, тривоги…
Хтось може йти не знаючи, що роги
На голові із кожним днем ростуть…
Без Світла не побачимо дороги.
6. Буває – не подобаюсь собі…
Паду, лежу в невпинній боротьбі,
Духовної поради потребую…
Без ласки Бога важко в цій добі.
7. Душа людини без молитви в’яне.
Вона – бальзам на всі душевні рани,
Породжує надію з миром в ній…
І радо б’ється серце полум’яне.
8. Заглиблююсь у дійсність непросту.
Як з Господом – в духовності росту,
Спішу до Правди, бо вона безсмертна…
Щодня себе дарую я Христу?
ПРО ВІЧНІСТЬ ЛЮБОВІ
Спішить душа, мов вітер, до Любові –
У ній бо світ оцей знаходить Сенс
І світлом наповняється в обнові…
Усе, що диха, прагне до небес.
Любов – життя щоденного Пожива.
Вона ж безсмертна, лине із висот.
Не завжди поміж нами є правдива,
Коли хтось не чита любовних нот…
Любові блиск збагачує серця…
Аж хочеться тут жити та творити!
Від нас не утіка Чеснота ця,
Лиш ми самі будуєм злоби крипти...
Любові сила Щастя породила…
Могутня філософія її.
Отримуємо для польоту крила…
Любов – фундамент кожної сім’ї.
Бере вона на руки душу кволу,
Несе в цій круговерті, мов дитя…
І світла доля йде по видноколу,
Стираючи тривоги, сум’яття…
Реальності такої мучить спрага…
Любові промінь радістю росте.
А світ ясніє і збирає блага,
Бо знає, що Любов – це щось святе…
Молитва до св. Миколая Чудотворця
О святителю ласкавий!
До висотної держави
Ти звитяжно мандрував;
Покланявсь лише Творцеві:
Він вручає силу левів,
Щоб іти безстрашно в плав.
До знедолених і бідних
Все крокуєш мов до рідних,
Несучи для них дари.
Подаєш в гіркім терпінні
Руку тим, що в Україні
Й гучно кличеш догори.
Перев’язуєш всі рани
Нам любов’ю:
Божі плани
Розумієш, друже, мій;
Розсіваєш добрі вчинки
Всюди, звісно, без зупинки,
Хоч вирує буревій.
Я, славетний Миколаю,
Вірячи, Христа шукаю,
Бо ж чинив колись так ти.
Поможи мені у цьому,
Поможи мені у цьому,
Щоб угледіти потому
Щастя, що від висоти.
Отже, завітай в оселю...
Хай збагне людина й нелюд,
Що єднає доброта.
Щоб вона їх зігрівала,
А її блискучий спалах
Освітив цілком літа!
о. Микола Микосовський
|
